Поэзия (любимые стихи)

[Вениамин Зорин]

"Зазбиралось на дощ..."

Гарний вірш Олекси Бика,
але з обмеженнями
18+

В оригіналі в тексті є матюки
(тут я їх підчистив):

посилання на оригінал
(фейсбук)

Олексій Бик

* * *

...Зазбиралось на дощ, а ...дячити ще далеченько.
І дорога убита, неначе дорога АТО.
На узбіччі стоїть голосує попутніх Шевченко.
Я спиняю і він підсідає до мене в авто.

Я газую на схід, де стирчать із землі терикони,
і на землю мою своїм лаптєм ступив п#дарас.
Всі одвічні боги пропили свої древні ікони,
але поряд сидить і сміється крізь вуса Тарас.

Каже: хлопче, жени! Хай вітри тобі дують у спину.
Хай тебе не бере ні вогонь, ні земля, ні вода.
Поквитайся за нас, за нещасну мою Катерину.
Ось тримай-но ножа – це тобі передав Галайда.

Ці плюгаві мерці, ця к#цапська навала пихата
нападає вночі і заходить завжди зі спини.
Ще вишневий садок. Ще пасуться маленькі ягнята.
Але ниньки із них виростають одні барани...

...Він ще довго отак матюкався, сміявся і плакав,
потім десь за Дніпром утомився і тихо заснув.
Мабуть, снилось йому, що вернулися знов гайдамаки,
посвятили ножі і пішли на останню війну.

.

[Вениамин Зорин]

Юрій Бедрик

* * *

Сюди веде не втома, не жура,
Не всеблаженство з натяком на згубу
Аби завмерти на руїні зрубу,
Де чорна в очі дивиться діра.

Води на дні півобсягу сльози.
Утоплий лист. Мулькава зелень глею.
Немовби не криниця. І над нею
Пошерхлі образи не образи.

То хто ж ти? Квола спрага древніх див
Щезання проти часового плину
Чи біль, що тягне фенікса в долину,
Де він себе колись уже спалив?

1991

шшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшш
шшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшш




Ліна Костенко

* * *

Спинюся я, і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.

Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом по гарячому сліду.

* * *

Пекучий день... лісів солодка млява...
смага стежок... сонливиці левад...
Іде гроза, дзвінка і кучерява
садам замлілі руки цілувать.

Краплини перші вдарили об шибку.
Кардіограма блиснула крива.
Вітри з розгону поламали скрипку
гуде у сосен буйна голова.

Тремтіння віт, і жах, і насолода,
шаленство злив у білому вогні!
Ну, от і все. Одплачеться природа.
їй стане легше, певно. Як мені.




.

Ліна Костенко

* * *

Світає, Господи, світає
Земля у росах, як в парчі.
Маріє, Діво Пресвятая,
це ти так плакала вночі?

(з роману у віршах "Маруся Чурай")

Ліна Костенко

* * *

Шипшина важко віддає плоди.
Вона людей хапає за рукава.
Вона кричить: - Людино, підожди!
О, підожди, людино, будь ласкава.

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!
Одна пташина так мене просила!
Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.
І просто осінь щоб була красива.

[Вениамин Зорин]

Булат Окуджава

* * *

Вселенский опыт говорит,
что погибают царства
не оттого, что труден быт
или страшны мытарства.

А погибают оттого
(и тем больней, чем дольше),
что люди царства своего
не уважают больше.

[Вениамин Зорин]

22 травня 1971 року, в місті Києві,
в день вшанування пам'яті Кобзаря,
біля пам'ятника Тарасу Шевченку

Анатолій Лупиніс
прочитав свій вірш
"Покритка",

за що і отримав від тодішньої влади
дванадцять років позбавлення волі
(по 15 діб тюрми за кожне слово).

* * *

Тарасе, батьку, підійми чоло!..
Поглянь на свою милу Україну!
Немало зим і весен відгуло,
і пил покрив прабатьківську руїну,

кривавий пил. Ні-ні, не спали ми:
звивалися потоптані знамена,
хиталися підвалини тюрми,
"Не вмерла ще" співали ми натхненно,

співали рано... Розірвав той спів
багнет із нами ж викутої криці:
летіли кулі в марноблудство слів,
і жерла нам дивилися в зіниці.

* * *

"Я бачив, як безчестили матір..."

...Мамо,
В лиху годину ти мене родила.
З ганьби та блуду плід свій зачала.
Бодай в утробі ліпше задавила.
Бодай сама ти краще не жила.

Зґвалтована, обдурена, розпята,
З відтятим язиком, опльованим чолом,
Лежиш ти в пазурях коханця-ката
І ворона-могильника заклятого
Зовеш, облуднице, улесливо орлом.

Твої сини тебе ж і розпинають
За черствий хліб та кислий пійло-квас,
Нікчемних байстрюків голодні зграї.
Брати мої, про вас то я, про вас!..

Все продали, від всього відреклися.
Чужий жупан. Чужі думки й слова.
Від хитрощів он голови вже лисі,
Й підлота вас, мов саван, обвива.

Ні совісті, ні честі, ані трохи:
Лише живіт, ба баба, та гаман.
Хоча б на мить, хоча би перед здохом,
Спокутуйте підлоту та обман
Хоч словом правди, хоч півсловом щирим,
Бо діти нас і внуки проклянуть,
Коли дізнаються, в який ганебний вирій
Ми торували їм дорогу-путь.

А ти, облуднице, все ніжишся в гаремі...
Твій яничар тебе нагодував,
І навіть хороми тобі відвів окремі,
Щоб люди не подумали, бува,
Що ти невільниця,
Наложниця,
Рабиня.
Він щедрим став,
Вельможний твій босяк,
І навіть з ганчірок червоно-синіх,
Щоб сором скрила, зшив тобі ковпак.
І ти, безстижая, у йому серед люди
Бредеш услід за зайдою-приблудою.

А я, твій син, народжений із блуду,
Прошу тебе,
Молю тебе,
Клену
Зірви з очей облудливу полуду,
Розбий для тебе зроблену труну!
Стань знову юною,
Невинною стань знову,
Вінком покрий просвітлене чоло,
Поклич твоє єдине слово!
Ми встанемо і що б там не було
Який би глум терпіть не довелося,
Який би біль не розривав грудей
Ми за твої, за золотії коси,
За чистую блакить твоїх очей
Підем на бій,
На звитяг,
І на жертви,
По частці кожен віддамо себе,
Бо краще, мамо, нам сьогодні вмерти,
Ніж бачити збезчещену тебе.


-------------------------------------

* * *

Ми випрягли волів, перевернули плуга,
Сідлаємо коней та гостримо списи.
Відкинули жалі, згадали всі наруги,
Прости нас, Господи, помилуй і спаси.

На грані двох світів стаємо до двобою,
На скресі двох епох гряде шляхетний світ.
Віч-на-віч: Нація - з безликою юрбою,
Навколо - ворогів суцільний живопліт.

Волога цвіль Європ лоскоче наші ніздрі,
Спекотних Азій тлін судомить рамена,
Чекає бій. Все інше буде після.
Життя триває. Точиться війна.


1990


-----------------------------------

https://i.postimg.cc/CMqt8JwS/469565...79945613-n.jpg



4 вересня

Загинув син легендарного УНСОвця
дяді Толі Лупиноса Микола Лупиніс. Родина,
значення та внесок якої для нашої боротьби
нам ще належить гідно оцінити.

Честь!



http://media.tenor.com/qqsAn4ChaWQAAAPo/davis-boreanaz-salute.mp4?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTAAAR35hgRWYGJpMF JXcF4dH5CPcrwbBDgIIRthYvhWr6ZggDWpiisXOfdeOaM_aem_ ZmFrZWR1bW15MTZieXRlcw

-----------------------------------

Ліна Костенко

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що,а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.

[Вениамин Зорин]

Ольга Морева

* * *

Вы видели как плачут старики?
Беззвучно, без надрыва и истерик
Слеза сползёт в бороздочках щеки,
А в выцветших глазах желанье верить,

Что нам с тобой их интересна жизнь,
И где болит, и что приснилось ночью
И слышишь ты, как сердце их дрожит,
И как оно тепла простого хочет

Вы видели, как ждут они звонка,
Обычного звонка по телефону?
Как сухонькие пальчики дрожат,
Не замечая кнопочек знакомых

Какое счастье слышать наконец
Их тихий голос добрый и земной
Какое счастье знать, что где-то есть
Твой самый-самый человек родной.

Пусть никогда не плачут старики.
Пусть голос их звучит по телефону.
Мы дети, пока есть кому звонить
Пока мы любим их, пока мы помним...




https://i.postimg.cc/rpV7VzgR/520635...53542656-n.jpg

[Вениамин Зорин]

Ліна Костенко


".Незнятий кадр
..незіграної ролі."

Іванові Миколайчуку

* * *

Його обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони, -
чекало все! Іван косив траву.

О, як натхненно вміє він не грати!
Як мимоволі творить він красу!
Бурян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.

Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.

І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.

Десь блискавки як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, -
він не помітив, бо косив траву.

Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран твоя домівка,
два виміри, і третій в глибину.

Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтервю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халепї траву.


-------------------------------

https://youtu.be/fPVFOvO4vSg?t=1537

https://youtu.be/fPVFOvO4vSg?t=2017

https://youtu.be/fPVFOvO4vSg?t=2306

[Вениамин Зорин]

Олекса
Бик

* * *

...Ішли сніги. Імперія конала.
А ти сидів у неї в головах.
Тебе перемололи біль і страх
минулого, яке давно настало -
один із відчайдушних сіромах,
забутих чи незнаних для загалу,
залишених здихати у котлах.

Смеркалося. Історія народу,
мов бидло під ударом палюги,
звертала на протоптані круги
у боротьбі за втрачену свободу.
Ті ж самі споконвічні вороги,
ті ж самі вовкулаки і заброди,
що ріжуть без жалю і до ноги.

Герої передсмертного фольклору,
чорнильниці кривавого листа -
історія завжди така проста,
її сторінки пише непокора,
її перевіряє висота,
з якої відкриваються простори
і види на зруйновані міста.

Ішли сніги і гаснули об тебе,
не досягнувши мерзлої землі.
У голові лунали скрипалі,
і ти курив без крайньої потреби.
Усі ходили втомлені і злі,
а скорбний капелан служив молебень,
по вінця у зимі і у золі.

Змирившися з одвічною війною,
ти сам перетворився на набій.
Життя не заважає при ходьбі
і у походах завжди із тобою.
Ти дух залізняків і гамалій,
і твоя доля буде непростою
у вирі поворотів і подій.

Ішли сніги. За ними йшли шалені,
тілами розтопивши льодовик.
І по мосту з полеглої людви
останні пронесуть свої знамена.
А ти уже боям утратив лік
і викашляв майбутнє, як легені,
і виконав усе, що передрік.

Здихав гулаг. Агонія тривала.
Смерділо мясом, порохом і злом.
Цивілізація сповзала у розлом
якогось потойбічного провалу. І
агнець був призначений козлом. І
це минуле знову не настало,
як не настане й завтра, загалом.

І білий світ, біліший від паперу
і кожної кривавої зими,
ще до світанку сходив на дими
зруйнованих і спалених імперій.

...І ранок, переповнений людьми,
підсаджував бійців на БТРи.
Ішли сніги. Ішли за ними ми.

[Вениамин Зорин]

Ліна Костенко

* * *

Усе було і сум, і самота.
І горе втрат, і дружба нефальшива.
А ця любов як нитка золота,
що й чорні дні життя мого прошила.

Усе було, було й перебуло.
А ця любов як холодно без неї!
Як поцілунок долі у чоло.
Як вічний стогін памяті моєї.

[Вениамин Зорин]

Давид Самойлов

«ГРАЧИ ПРИЛЕТЕЛИ»

* * *

Стояли они у картины:
Саврасов. "Грачи прилетели".
Там было простое, родное.
Никак уходить не хотели.

Случайно разговорились,
Поскольку случилась причина.
- Саврасов. "Грачи прилетели" -
Хорошая это картина.

Мужчина был плохо одетый.
Видать, одинокий. Из пьющих.
Она - из не больно красивых
И личного счастья не ждущих.

Ее проводил он до дома.
На улице было морозно.
Она бы его пригласила,
Но в комнате хаос и поздно.

Он сам напросился к ней в гости
Во вторник на чашечку чая.
- У нас с вами общие вкусы
В картинах, как я замечаю.

Два дня она драила, тёрла
Свой угол для скромного пира.
Пошла, на последние деньги
Сиреневый тортик купила.

Под вечер осталось одеться,
А также открытку повесить -
"Грачи прилетели". Оделась.
Семь, восемь. И девять. И десять.

Семь, восемь, и девять, и десять.
Поглядывала из-за шторки.
Всплакнула. И полюбовалась
Коричневой розой на торте.

Себя она не пожалела.
А про неудавшийся ужин
Подумала: "Бедненький тортик,
Ведь вот никому ты не нужен.

Наверно, забыл. Или занят...
Известное дело - мужчина..."
А всё же "Грачи прилетели"
Хорошая очень картина.


Март 1987


................................................
................................................
................................................


Андрей Дементьев

Одиночество

* * *

Особенно тоскливы вечера
Когда ты в доме у себя как пленница.
Сегодня также пусто как вчера
И завтра вряд ли что-нибудь изменится.

И это одиночество твоё
Не временем бы мерить, а бессонницей.
То книги, то вязанье, то шитьё,
А жизнь пройдет и ничего не вспомнится.

Но всё-таки однажды он придет,
И сбудутся надежды и пророчества.
Твои он губы в темноте найдет
И шёпотом прогонит одиночество.


1978

[Вениамин Зорин]

Роберт Рождественский

* * *

Снова дралась во дворе?
Ага!
Мама, но я не плакала!
Вырасту выучусь на моряка.
Я уже в ванне плавала!

Боже, не девочка, а беда!
Сил моих больше нету.
Мама, а вырасту я когда?
Вырастешь! Ешь котлету.

Мама, купим живого коня?
Коня?! Да что ж это делается?
Мама, а в летчики примут меня?
Примут. Куда они денутся?!
Ты же из каждого, сатана,
душу сумеешь вытрясти!

Мама, а правда, что будет война,
И я не успею вырасти?..

[Вениамин Зорин]

источник

Из комментариев:

"Это, конечно, не Маяковский,
.но стишок актуальный..."

[Вениамин Зорин]

Сергей Терсимонов
( донецкий поэт ) :

https://postimg.cc/jCJd5q2j

[Вениамин Зорин]

В.В.Жуков

"Вражду житейскую..."

"Ибо огрубело сердце народа сего"
(Ис.6:10)

* * *

Вражду житейскую рассеяв,
Смиренный, кроткий, Он входил
В столицу древних иудеев
И всех в единое сплотил.

И бросив дом, во время оно,
К Нему навстречу из ворот
Порабощённого Сиона
С восторгом вышел весь народ.

Свершилось чудо, и нежданно
Отверзлись детские уста,
И Избавителя Христа
Встречали возгласом: "Осанна!"

Прошли минуты торжества,
Как летом тучи с небосвода,
Но яркий светоч Божества
Сиял средь грешного народа.

За души верящих в Ваал,
За мир, погибший от разврата,
Смиренный, кроткий, Он предстал
Пред очи грозного Пилата.

Забыты радостные дни,
И в это время тот же самый
Народ, неистово упрямый,
Кричал: "Распни Его, распни!"




https://postimg.cc/LgpTSCm0

https://i.postimg.cc/d37S8ppv/469876...24331697-n.jpg
.

[Вениамин Зорин]

Християнські вірші

Автор: Юлія Тонего

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

* * *

Коли пітьма, здавалось, торжествує,
Бо вже до гробу й камінь привалили,
Ще й запечатали Його могилу,
Коли здавалось: навіть Бог не чує
І годі сподіватися чудес –
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Коли зневіра душі огорнула,
Бо на Голгофі всі розбились мрії,
Лишився тільки відчай, плач Марії
І страх такий, що двері всі замкнули,
Коли не линув погляд до небес –
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Коли ішла печальна Магдалина
Ще вдосвіта, не бачила дороги,
А серце в грудях рвалося від того,
Що більш її Учитель не зустріне,
Коли здавалося: надії промінь щез –
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Усупереч злобі, людським законам,
Кривавій страті, смерті на хресті,
Який поставив крапку на житті,
Усупереч печаткам, заборонам,
Наперекір усьому морок скрес –
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Для тих, хто без надії, хто безсилий,
Хто змучений гріхами аж до краю,
Для тих, хто спрагло істини шукає
І рветься до небес, але безкрилий,
Для тих, хто ще із вадами, хто без –
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Сьогодні, коли час таки останній,
І світ замкнув людей в полоні страху,
Упевненість в собі зазнала краху –
Ти не лякайся, адже на світанні
Сталось найбільше чудо із чудес –
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

В саду Його зустріла Магдалина,
І подорожні в Еммаус пізнали,
І учні із Воскреслим розмовляли,
А потім всі, кому простив провини,
Для кого смерті страх навіки щез!
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Ти пам’ятай: наперекір усьому –
Ненависті, злобі, людським законам,
Озброєним солдатам, заборонам –
Він скоро забере своїх додому.
Тому спрямовуй погляд до небес!
ХРИСТОС ВОСКРЕС!